Томос для України: що треба знати про УПЦ МП і плани Путіна

Про те, навіщо Москва розпалює релігійну ворожнечу в Україні, як використовує православ’я президент РФ Володимир Путін і чим насправді з точки зору канонічного права є УПЦ МП, у другій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів відомий вчений-релігієзнавець, депутат Верховної Ради Віктор Єленський.

Першу частину інтерв’ю читайте тут: Томос для України: Росія хоче взяти Київ, але провалила свій план

– Москва не хоче миру між церквами в Україні?

– Вона взагалі не хоче нормальних відносин між УПЦ МП і ПЦУ, почалося справжнє шельмування цієї церкви. Хоча з точки зору канонічного права вона більш канонічна, ніж зібрання єпископів, яке називається УПЦ МП, адже з точки зору канонічного права, це – зібрання єпархій, єпископів, духовенства і мирян, які є частиною Російської православної церкви. І в такому сенсі їх завжди й визнавали у православному світі.

Читайте також: Томос для України: УПЦ МП виставила нахабну вимогу Константинопольському Патріархату

У всіх випадках, де можна було би залагодити питання, МП йде на конфронтацію. Наприклад, якщо в громаді 100 дворів, і 80 із них вирішили змінити юрисдикцію, то закон захищає право меншості укласти угоду й почергово використовувати будівлю, адже будували її разом. Але ще в 2015 році митрополит (УПЦ МП, – НП) Онуфрій написав листа, що ні в якому разі не можна йти на почергове богослужіння, бо це заборонено каноном. Яким саме – не вказано, каноністи теж не знають такого канону. Існує хіба такий, що не дозволяє служити дві літургії на одному престолі, але тоді ставлять інший престол – і все! Тобто йдеться про навмисне прокладання демаркаційної лінії між церквами. Але переходи відбуваються, вже десь 500 парафій перейшли (до Православної церкви України, – НП). Коли дивишся відео про них на YouTube, церковна і правова свідомість мирян просто вражають.

Новини про боротьбу вірян за перехід до ПЦУ на Рівненщині

– Але можуть виникати проблеми в маленьких містечках чи селах, коли люди не завжди знають, що до чого і як захиститися…

– І цим нахабно користуються. Є такі “летючі загони”, коли благочинні збирають десяток-два священиків, які не дають громаді зайти в храм, яким вона володіє. Є й інші уловки. Але в цілому переходи відбуваються більш-менш цивілізовано.

Блокування храму представниками УПЦ МП на Київщині

– Яка доля лавр?

– Лаври, будівлі, належать державі, і вони надані в користування нашим громадам. Якщо наші громади захочуть змінити свою юрисдикцію, то мають механізм для дії. В них є собор цього монастиря, вони збираються, вирішують і так далі. Насильницького вибивання монахів ні з Києва, ні з Почаєва, ні зі Святогірська не буде.

Взагалі, якщо неупереджено поглянути на ситуацію, то все, що зараз відбувається із Московським патріархатом, суперечить православній еклезіології, тобто науці про церкву.

– В чому саме?

– Якщо народ, котрий сповідує православ’я (або здебільшого сповідує православ’я), здобуває незалежність, то, згідно з канонічним правом, церковний розподіл кордонів має йти за політичним. Тобто коли, наприклад, сербський чи грузинський народ здобуває незалежність, канон говорить, що цей народ має право на автокефальну церкву. І вона є частиною святої єдиної соборної православної церкви, котра зорганізована за помісним принципом.

Що значить “помісний”? По місцю, тобто українська церква названа по місцю, а не тому, що тут етнічні українці. Вона відкрита для гагаузів, монголів, для всіх. Так було з усіма. Серби мають незалежність – мають автокефальну церкву, втрачають незалежність – втрачають і автокефалію. Коли ж вони в 19 столітті знову вибороли незалежність, то король і митрополит звернулися до Константинопольського патріарха, і він відповів, що оскільки Королівство сербів і хорватів стало незалежним, а до мене звернулися король і митрополит, то я вирішив дарувати їм автокефалію. Так сказано і в нашому томосі: українці здобули політичну незалежність, я отримав звернення від світських і церковних властей, і я даю їм (українцям, – НП) автокефалію.

Невизнання автокефалії за церквою того чи іншого народу, який здобув свою незалежність, по суті справи, означає невизнання державності цього народу, навіть у 21 столітті.

– Тобто росіяни заперечують незалежність України?

– Так, заперечують і хочуть підкреслити своє право на нашу територію і частину нашої духовної традиції. Це дуже добре видно із розважань Кіпрської церкви над українською проблемою (рішення, прийняте на синоді Кіпрської церкви, який відбувся 18 лютого 2019 року та під час якого обговорювали питання визнання Православної церкви України, – НП), дуже цікавий документ.

– Про що в ньому йдеться?

– Перше: православний народ, який здобув свою незалежність, має право на автокефалію. Друге: неможливо гратися в розірвання євхаристійних відносин, бо це питання не може бути предметом шантажу. Це річ, яка виходить за межі політичних ігор. Наприклад, уявіть собі: підходимо ми з Новинським (Вадим Новинський – народний депутат від “Опозиційного блоку”, відомий проросійською позицією та несприйняттям автокефалії української церкви, – НП) до євхаристійної чаші. І тут я кажу, що не причащатимуся з ним, бо він не голосує за жоден закон, який зміцнює обороноздатність країни. Але навіть у цьому випадку, яким би останнім грішником він не був, я не можу з ним не причаститися. Усе це відходить на другий план перед Христом. А от росіяни починають робити ось такі речі через питання територій чи політичного устрою. Кіпрська церква категорична: цього робити не можна.

Третє: Москві закидають, що вона не прибула на Всеправославний собор на Криті в 2016-му. Четверте: Константинополь має право надавати автокефалію, бо надав її усім. До речі, ніхто з російських правителів ніколи не ставив під сумнів прерогативи константинопольського престолу – ані великі московські князі, ані царі, ані імператори. Коли Петро І скасував патріаршество (у 18 сторіччі, – НП), то звернувся до Константинополя, щоб той визнав священний синод, яким Петро І замінив патріарха. Тобто і він не ставив під сумнів прерогативу Константинополя. Тільки два персонажі зробили це – Йосип Сталін у 1948-му й Володимир Путін у 2018-му.

Що говорить Кіпр далі? Автокефалія дана, щоб зцілити розділення між православними в Україні. Ця мета не досягнута натепер, тобто в нас є православна церква українського народу і парафії та єпархії російської церкви. Для єдності має минути якийсь час. Але про що іще там говориться? Що треба врахувати інтереси росіян, бо вони там хрестилися. Мовляв, не можна розглядати українську церкву так само, як сербську чи албанську. Кіпріоти не знають як, але кажуть, що треба врахувати інтереси росіян. Для богословів це слабо зрозуміло, це політична річ, але, очевидно, росіяни тягнуть лінію про те, що мають особливі права на Україну і в політичному сенсі, і в церковному тощо.

– В цьому питанні політика є продовженням релігії чи навпаки?

– Звичайно, Російська церква – не самостійний актор цієї геополітичної гри. Вона, по суті справи, м’яка сила Кремля. Хоч те, що так станеться, для Володимира Путіна не було самозрозумілим. На початку президентства Ларрі Кінг запитував у нього, чи вірить той у Бога. Тоді Путін відповів, що вірить в людину, типу гуманіст.

Пізніше він вже ходить до храму, ставить свічки, хреститься тощо. Наступна інкарнація Путіна – впливи євразійства. В нього були статті про те, що Росія – євразійська держава, орел дивиться у два боки (орел на гербі РФ має дві голови, які дивляться у різні сторони, – НП), треба спиратися на різні духовні струмені. Тоді він говорить, що ми (Росія, – НП) – настільки особлива країна, що наше православ’я, як мені говорять, навіть ближче до ісламу, ніж до католицизму.

Читайте також: Томос: в Україні пояснили, що буде, якщо УПЦ МП не змінить назву

В той же час він починає орієнтувати православний клір на зовнішню політику. У Києві він говорить про те, що православ’я – одна з небагатьох спільних речей, які в нас залишилися, тобто релігія тут – певний цементуючий розчин для цього простору. А попередник нинішнього глави МЗС Сергія Лаврова Іванов (Ігор Іванов – міністр закордонних справ РФ у 1998-2004 рр, – НП) говорив, що Росія працює над поверненням собі статусу покровительки православних народів, і що вона повинна це зробити.

Останній етап – православ’я як очевидна антитеза Заходу. “Православний” означає “не західний”: не католик, не протестант, це щось дуже самобутнє. Дуже цікаво з цього приводу висловився той же Лавров, мовляв, Росія повертається до своїх православних витоків, тому вона зараз навіть менш зрозуміла Заходу, ніж у радянські часи. Тобто тоді політика була більш прагматичною і передбачуваною, ніж зараз. В цьому сенсі для РПЦ заданий коридор, у якому вона рухається.

Продовження інтерв’ю читайте на НАРОДНІЙ ПРАВДІ найближчим часом.

Марина Євтушок